Захист індау посівного від шкідників

Вегетативна маса (листки) різної форми котрі вживаються в їжу

Індау посівний, або рукола, або гусеничник посівний, або ерука посівна (лат. Erúca satíva) однорічна трав’яниста рослина, вид роду Індау (Eruca) родини Капустяні (Brassicaceae). На сайтах EOL, GRIN та ITIS правильною назвою вважається Eruca vesicaria (L.) Cav. subsp. sativa (P. Mill.) Thellung, у базі даних The Plant List Eruca vesicaria (L.) Cav. На сьогоднішній день простежується чітке розмежування назв рослини і продукції: «індау посівний» у спеціальній ботанічній літературі і офіційних виданнях; «рукола» серед овочівників і в торговельній мережі, в каталогах зарубіжних і вітчизняних фірм, що пропонують насіння, власне на пакетах насіння, в мережі супермаркетів, що пропонують товарну продукцію (зелень). У деяких каталогах можна зустріти також назву «ерука» від назви роду латиною «Eruca». Мабуть, така тенденція збережеться, як мінімум дві назви так і будуть вживатися в галузі овочівництва (як, наприклад, «томат/помідор», «баклажани/синенькі», «коріандр/кінза» і т. д.).

image003

У дикому вигляді індау росте на півночі Африки, в Південній і Центральній Європі; в Азії зустрічається від Малої до Середньої Азії та Індії. Росте в передгір’ях Кавказу і Дагестані. Індау вирощується на території Середземномор’я з часів Римської імперії, де він вважався афродизіаком. До 1900-х років в основному збирали дикорослі рослини, в масових масштабах рукколу не культивували і наука практично не вивчала її.

В даний час вирощується в різних місцях, особливо багато – в області Венеція (Італія). Рукола прижилася в місцях з досить суворим порівняно з середземноморським кліматом, наприклад, в Північній Європі і Північній Америці. Добре росте на сухому, розпушеному ґрунті. Стебло рослини висотою до 60 см, пряме, гіллясте, слабо опушене. Всі листки дещо м’ясисті, волосисті, рідше голі, зі своєрідним запахом. Нижні листки ліроподібно-перисторозділені або розсічені, з зубчастими частками. Суцвіття – рідка довга китиця. Квітки блідо-жовті, рідше яскраво-жовті з фіолетовими жилками. Чашолистки завдовжки 9-12 мм; пелюстки довжиною 15-22 мм, оберненояйцеподібні-клиноподібні, іноді злегка виїмчасті. Плід – стручок, овально-довгастий або довгастий, злегка стислий, на короткій потовщеній ніжці, з опуклими стулками, різкою поздовжньою жилкою довжиною 2-3 см; носик 5-10 мм, мечеподібний, стислий. Насіння довжиною 1,5-3,0 мм, 1,0-2,5 мм, світло-буре або світло-коричневе, розташоване в два ряди, стисло-овально-округле. Цвіте у травні-липні. Плоди дозрівають в травні-червні.

У насінні міститься ефірне масло, яке виділяється після попередньої ферментації (більше 1%). Головною складовою частиною його є гірчичне масло. Насіння містить також 25-34% напіввисихаючої жирної олії, в якій переважає ерукова кислота (20-44%, названа за латинською назвою руколи (Eruca); є також лінолева (12,0-24,9), ліноленова (до 17%), олеїнова (до 18%) та інші кислоти, стероїди (р-ситостерин, компестерін та ін.), тіоглікозіди. У надземній частині рослини алкалоїди (0,07%), флавоноїди (глікозиди, кемпферол, кверцетин, ізорамнетін). За літературними даними насіннєва продуктивність коливається в межах 0,84-1,15 т/га. Все це дозволяє розглядати культуру не тільки як овочеву, а і як перспективну олійну культуру.

У надземній частині рослини є алкалоїди (0,07%), флавоноїди (глікозиди, кемпферол, кверцетин, ізорамнетін). Надземна частина рослини має діуретичну, антибактеріальну, лактогенну дії та поліпшує травлення. На Кавказі використовують протицинготну дію рослини.

Володіє багатим, гострим смаком. В основному використовується в салатах, а також як овочева добавка до м’ясних страв і паст. У прибережній Словенії (особливо в Копері) додають також в сирний чебурек. В Італії часто використовують при приготуванні піци; зазвичай рукколу додають в неї незадовго до закінчення приготування або відразу після цього. Використовують також як інгредієнт для песто на додаток до базиліку (або замінюючи його). На Кавказі їдять молоді пагони і листя. Листя вживають як приправу до страв у вигляді салату, молоді пагони їдять у свіжому вигляді, насіння йде на приготування гірчиці.

В індійській медицині насіння застосовують як подразнюючий і протинаривний засіб; у народній медицині при шкірних хворобах, сік при виразках, веснянках, гематомах, мозолях, поліпах у носі.

Дослідження щодо шкідливої ентомофауни та захисних заходів проводилися у 2017-2018 рр. в ННВЦ «Дослідне поле» ХНАУ ім. В. В. Докучаєва на посівах індау посівного впродовж вегетаційного періоду за загальноприйнятими методиками. У досліді індау розглядали поряд з олійними культурами з родини капустяних (ріпак, різні види гірчиці, редька олійна, рижій, суріпиця, крамбе), тому в першу чергу оцінювали врожайність насіння, а також вплив на неї шкідливих комах. В результаті польових і лабораторно-польових досліджень було визначено, що видовий склад шкідників на індау та інших олійних культурах особливо не відрізняється, за винятком того, що культура майже не заселюється ріпаковим квіткоїдом (можливо через білий колір квіток).

Також дана культура майже не заселялася капустяною попелицею, адже раніше за інші олійні капустяні культури починає дозрівати та фізіологічно старіє, стаючи непридатною до живлення попелиць.

У фазі сходів до чотирьох пар справжніх листків найбільшу небезпеку представляв комплекс хрестоцвітих блішок, мідляк піщаний, а також кравчик-головач, по периметру поля. У фазі формування розетки великої шкоди завдають хрестоцвіті клопи та інші багатоїдні види клопів, продовжують пошкоджувати рослини хрестоцвіті блішки, з’являються різні види листоїдів, гусениці біланів, совок і капустяної молі.

У період стеблування рослин особливо небезпечними є прихованохоботники, бариди та хрестоцвітий стеблоїд.

У фазах бутонізації та цвітіння значної шкоди продовжують завдавати хрестоцвіті клопи.

У фазах утворення стручків та дозрівання небезпечними є ріпаковий, або насіннєвий, прихованохоботник, стручковий комарик та хрестоцвіті клопи.

Враховуючи те, що як і всі олійні капустяні культури, індау має два критичних періоди: фенофази сходів та цвітіння, особливо небезпечними видами є комплекс хрестоцвітих блішок та хрестоцвіті клопи. Поширені на інших культурах ріпаковий квіткоїд і капустяна попелиця не завдають шкоди посівам індау.

Загалом проведення захисних заходів було доцільним проти комплексів хрестоцвітих блішок, як на ділянках, де збирали зелені частини рослин в якості харчової зелені, так і на ділянках призначених під збір насіннєвого матеріалу, а також проти комплексу хрестоцвітих клопів, які віддають перевагу живленню генеративними органами (бутони, квітки, стручки) і шкодять насіннєвим посівам індау.

При захисті насіннєвих посівів завдання є не надто складним, адже майже відсутні обмеження у застосуванні хімічних сполук при проведенні захисту. Хімічний захист, в такому випадку, включає три етапи:

1) протруювання насіннєвого матеріалу;

2) обприскування сходів при перевищенні економічного порогу шкідливості блішок;

3) обприскування рослин до цвітіння при перевищенні економічного порогу шкідливості клопів (з початком цвітіння обприскування заборонено, через присутність на посівах великої кількості комах-запилювачів) або після цвітіння в період формування і росту стручків.

Вибір пестицидів при цьому дуже різноманітний. Згідно з Переліком пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні у 2016 р. для захисту насінників капустяних культур від хрестоцвітих блішок та клопів рекомендовано близько 20 протруйників насіннєвого матеріалу, з груп неонікотиноїдів, фенілпіразолів та антраніламідів. Для обприскування рослин ріпаку в період вегетації рекомендовано до застосування майже 60 інсектицидів, із груп синтетичних піретроїдів, неонікотиноїдів, фосфорорганічних сполук та комбіновані інсектициди.

Значно складнішим є захист посівів індау, призначених для вживання у свіжому вигляді. Адже згідно з Законом України «Про захист рослин» обприскування зелених овочевих культур хімічними сполуками заборонено, якщо різні частини цих рослин планується вживати в їжу.

Як не дивно, але в цьому випадку актуальним буде звернення до наукової літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття, коли хімічний метод ще не був поширеним через відсутність ефективних препаратів. Загалом система захисту включала наступні рекомендації:

1) вирощувати капустяні рослини в затінених місцях, адже таким чином створюються несприятливі для блішок умови;

2) рекомендували знищувати блішок, збираючи їх ловильним сачком, або носити над посівами дерев’яні рами з натягнутою на них тканиною, котра була змащена дьогтем, і таким чином ловити сполоханих жуків;

3) рослини в період вегетації рекомендувалось посипати попелом, вапняним пилом або розтертим пташиним чи кінським послідом, і це слід було повторювати після кожного дощу;

4) рослини можна підливати так званою «полинною водою» (жменя полину на відро води); до полинної води рекомендувалось додавати гіпс, гуано, часник чи деревну золу;

5) як дієвий захід рекомендували засипання в гряди між рядами рослин кінського гною з його наступним підпалюванням. Через одну годину налякані їдким димом блішки повністю залишали поле. Цю операцію рекомендувалося повторювати раз на десять діб;

6) ефективним вважалось посипання периметру полів сухим кінським гноєм (ширина смуги 2-4 м), що перешкоджає заселенню поля жуками блішок навесні;

7) рекомендували застосовувати подвійну норму висіву, і тоді блішки не знищували всі рослини (це доволі сумнівне твердження);

8) цікавою є також рекомендація по висіванню поряд з ділянками культурних капустяних рослин насіння дикорослих бур’янів з родини капустяних, тоді більшість блішок живилася саме на них і там їх можна було виловити сачками; це можна вважати початком застосування ловильних рослин;

9) перед посівом слід замочувати насіння капустяних культур впродовж доби у часниковій чи сірчаній суміші, а саме насіння висівати якомога раніше, до масової появи блішок;

10) на полях капустяних культур обов’язково треба знищувати бур’яни з родини капустяних;

11) вказувалось також на ефективність посипання рослин томасшлаком (цей побічний продукт виготовлення чавуну, окрім того, що негативно впливає на блішок, є цінним фосфорним добривом, яке застосовується і сьогодні);

Зважаючи на короткий термін від появи сходів до збирання врожаю зеленої маси, сьогодні найбільш екологічно безпечним та ефективним є вирощування індау під захистом агроволокна. Блішки не можуть проникати під нього і пошкоджувати рослини, а крапельне зрошення, прокладене під агроволокном, буде забезпечувати своєчасне зволоження ґрунту.

Станкевич Сергій Володимирович,
кандидат сільськогосподарських наук, доцент
Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва

Поделиться

admin

sdsdsdsdsd